Андрій Мулько народився у 1983 році на Сумщині. За освітою — політолог, багато років працював журналістом та редактором у відомих українських інтернет-виданнях. Після початку повномасштабної війни він неодноразово думав про службу в армії, а коли отримав повістку, без вагань став до лав Збройних Сил України.
«Давно збирався вже, рюкзак був спакований понад рік, але мав роботу з бронюванням».
Мріяв стати розвідником, адже все життя займався туризмом і добре розбирається в картах, тощо.
Свій шлях розпочав у навчальному центрі, потім служив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді, де працював на командному пункті та допомагав координувати бойову роботу. Після навчання в Одеській військовій академії отримав звання молодшого лейтенанта, а згодом потрапив до 46-ї окремої аеромобільної бригади. Всі задачі він зустрічав з гідністю.
Сьогодні Андрій є офіцером відділення комунікацій. Він організовує роботу з медіа, висвітлює історії військових і вважає своїм головним натхненням людей, яких зустрів у війську. Для нього українські захисники — це найкращі люди країни, які щодня виконують важку роботу заради майбутнього України.
«В армії — цвіт нашої нації. Це найкращі люди країни. Кожен зі своєю історією, і це надихає бути частиною цього великого організму — Сил оборони».
Найбільше Андрія мотивують сімʼя, побратими та любов до рідної землі. Він переконаний, що іншої країни в нього немає, тому готовий служити доти, доки не буде здобута перемога.
«У мене немає іншої країни. Я люблю свій дім, свою державу. В іншій державі я жити не хочу. Ще завжди згадую друзів, які віддали вже життя, здоровʼя. Тих, хто ще тягнуть на собі цю війну. Рідні, мої брати, які теж воюють. Я завжди це памʼятаю».
Андрій каже, що собі 25-річному порадив би ще тоді цікавитися зброєю та військовою справою. А про майбутнє говорити не хоче. Але готовий і його зустріти з гідністю, яким би невизначеним воно зараз не було.
«З сімʼєю б більше побути. Але не треба дуже далеко планувати. Щоб потім не було боляче розчаровуватися. Я себе вже ніколи не знайду в цивільному житті. Вся моя життя вже війна».
Він вірить, що ветерани допоможуть відбудовувати країну після війни.
«Армія — це організація. Люди, які повернуться в цивільне життя після цієї війни, принесуть колосальний управлінський та організаційний досвід».
А ще він відкрив для себе цілий світ сучасної війни — дрони, цифрові системи управління та нові технології.
«Ніколи не цікавився зброєю. Від слова взагалі. А тепер дуже полюбив стрілецьку зброю».
Андрій — приклад людини, яка гідно проходить всі випробування в житті і не втрачає віри в завтрашній день.
